Федерація волейболу Харківської області

Арбітри завжди були є невід'ємною складовою волейбольних змагань. І хоча прислів'я -- «гарний той суддя, якого на полі не помітно» -- у спорті є доречним, та оминути увагою шановну Феміду буде не правильно.

Тім більше, українські волейбольні рефері святкують маленький ювілей: 15 років тому на Виконкомі Федерації волейболу України було ухвалене положення про нове звання -- «Почесного судді ФВУ», яким з тих пір відзначаються найкращі, найавторитетніші арбітри країни.

Про те, чим живе волейбольна Феміда зараз, кореспонденту прес-служби розповів голова суддівської колегії ФВУ Анатолій Коваленко.

-- Арбітрам є чим пишатися, -- на оптимістичній ноті почав розмову Анатолій Володимирович. -- З точки зору професіоналізму, підготовки кадрів, авторитет наших суддів не тільки в Україні, але і в Європі, як і раніше, дуже високий.

Досить переконатися, переглядаючи офіційний сайт ЄКВ, що дуже багато українських рефері отримують призначення на престижні єврокубкові турніри та поєдинки збірних. На жаль для наших спортсменів, маємо той випадок, коли українська Феміда випереджає успіхи наших команд. Адже арбітри представлені на міжнародній арені більш широко, ніж власне самі волейболісти. Наразі дев'ять-десять вітчизняних рефері регулярно обслуговують матчі найвищого рівня. Особливо тішить, що у нас є багато молодих суддів, які пройшли необхідне навчання в Україні і за кордоном.

Проблема лише одна: кількість змагань як всеукраїнського гатунку, так і обласного, районного, могла би бути більшою. Коли матчів не вистачає, то не вистачає відповідно і практики. Тому ми переконуємо суддів підтримувати форму в менш значущих турнірах на аматорському та студентському рівні.

-- Які українські регіони в плані підготовки арбітрів сьогодні найбільш успішні?

-- Це Рівненська, Харківська, Одеська, Тернопільська області. В них за останні роки з'явилося чимало молодих талановитих суддів.

-- Де молоді арбітри знаходять мотивацію? Навряд чи їх приваблює зарплата...

-- Питання доречне. Будемо відверті, нині у нас не та сфера діяльності, де можна заробити великі гроші. Арбітром хочуть бути лише ті, хто дійсно любить волейбол і часто готовий працювати за «спасибі».

Крім того, я дотримуюся думки, що арбітру дуже важливо знати волейбол зсередини, а для цього він повинен сам чимало років присвятити цьому виду спорту як гравець -- хоча б на рівні аматора. Судді, який не розуміє духу гри, дуже складно орієнтуватися в нюансах. Щорічно ми проводимо всеукраїнські та регіональні семінари для рефері, де вони навчаються та підвищують кваліфікацію. Арбітрів, які рекомендовані для роботи на міжнародних змаганнях, ми відправляємо на подібні семінари, що організовуються Європейською конфедерацією волейболу в інших країнах.

-- Яка загальна кількість ліцензованих арбітрів в Україні?

-- У суперлізі -- 20 осіб, у вищій лізі -- 18, в аматорській та студентській лігах -- 22 особи. І ще велика кількість (понад 100 рефері) мають ліцензію на проведення матчів регіональних змагань. Таким чином, ми маємо близько двох сотень професійних арбітрів.

-- 15 років тому було засноване звання «Почесного судді ФВУ». Який сенс ви вкладаєте в цю відзнаку?

-- В українському арбітражному корпусі є чимало заслужених фахівців, які віддали своїй справі багато років, мають великий авторитет, беруть участь у громадській роботі в своїх регіонах. І статус «почесного судді» -- це данина поваги цим людям.

-- Анатолію Володимировичу, нещодавно ви відзначили і особисте свято -- 75-річний ювілей. Скільки років свого життя віддали саме арбітражу?

-- Страшно подумати (сміється). Почав займатися суддівством у 1970 році. Аж до 1990 року працював арбітром. Після цього перейшов у розряд функціонерів, входив до складу головної суддівської колегії країни, а в 1994 році громадськість довірила мені її очолити. Таким чином, лише на цій посаді безперервно працюю вже 20 років. А загалом у суддівстві -- набагато більше...

-- Ви, напевно, можете порівняти, що складніше -- судити матчі самому або вчити інших роботі арбітра?

-- Самому судити, напевно, простіше, адже ти відповідаєш тільки за самого себе -- достатньо добре знати правила гри, виробити єдину лінію поведінки. Інших вчити -- складніше, адже тут відчуваєш відповідальність за інших людей. Це схоже на роль тренера. Як відомо, в спорті виграє команда, а програє -- наставник. Але мені дуже пощастило з колективом однодумців. Вдячний усім членам суддівських колегій, які об'єдналися в одне ціле. Ми прийшли до єдиного розуміння процесу роботи, і за весь час, що я очолюю головний арбітражний орган федерації, мені важко пригадати якісь серйозні суперечки між нами чи, тим більше, скандали.

-- Яким вам бачиться майбутнє українських рефері?

-- Якщо волейбол в нашій країні буде розвиватися, якщо наш вид спорту отримає належну йому повагу не тільки з боку самих федерацій, але й держави, то арбітражні комісії зможуть вирішити будь-які питання. Тож хочеться побажати, щоб спорт і держава були потрібні одне одному. Поки, на жаль, це не завжди відчувається...

Прес-служба ФВУ