Федерація волейболу Харківської області

    У харківському волейболі Анатолій Попов – особистість знакова. Адже з далекого 1987 року, коли він очолив Харківське обласне вище училище фізичної культури і спорту, саме з його ім’ям стала нерозривно пов’язана історія слобожанського спорту кінця минулого і початку нинішнього століть. І волейболу - в першу чергу, оскільки, насамперед, для нього покликане готувати кадри найбільш масове профільне відділення ХОВУФКС.

    Паралельно Анатолій Михайлович встигає плідно працювати на посаді ФВХО, виношуючи все нові ідеї та вирішуючи безліч різних питань. Навіть зараз, коли карантин через пандемію коронавірусу вніс у плани роботи купу проблем і коректив…
 

    – Анатоліє Михайловичу, карантин змусив достроково піти на канікули багато команд та спортсменів. Але ХОВУФКС – не клуб, бо тут існують власні правила і завдання. Як зараз проводять час ваші працівники та вихованці?

    – Зрозуміло, що ми були змушені розпустити всіх дітей по домівках. Але аж ніяк не на канікули! Їхня діяльність продовжуються, нехай і в домашніх умовах. Вчителі в онлайн-режимі дають завдання для самостійної роботи з різних предметів, тренери роблять те ж саме, пропонуючи різні спортивні вправи. Паралельно ми оперативно вибудували такий собі інформаційний ланцюжок: щоденно зранку капітани команд з видів спорту усіх 15-ти відділень училища (зокрема. у волейболі ми маємо 35 вихованців-юнаків і 22 дівчини) сповіщають своїх тренерів про стан здоров’я кожного, тренери надають цю інформацію відповідним методистам, а ті до 12-ї годині інформують мене. На щастя, на даний момент серед наших працівників і вихованців усі є живі-здорові! Вірю, що саме так буде й надалі.

    Керівництво ХОВУФКС також не втрачало часу: оперативно організувало невеличкий ремонт у гуртожитку училища, а ще проведення там, та у харчоблоку, потужної ефективної дезінфекції.

    На черзі – підготовка документації для відкриття нашого літнього табору відпочинку. Він розташований неподалік Харкова, у Зміївському районі. Там шикарні умови – чудовий двоповерховий будинок із білої цегли на 220 місць, різні спортивні площадки, пляж на березі водосховища і густий віковий ліс!

    Але! Необхідно скласти і «закрити» добрих 12 актів – робота водолазів, санітарна станція, пожежники, захист від блискавок і т.д. Плюс – проголосити тендер на поставку продуктів харчування, провести його та укласти відповідний договір. У нинішніх умовах зробити все це дуже складно, проте займаємося хоча б підготовчими моментами…

– А як щодо діяльності ФВХО?

    - Прямо зараз, як голова обласної федерації волейболу, займаюся організацією онлайн-конференції Президіуму нашої організації. Ми маємо вирішити питання – як завершити чемпіонати міста Харкова? У нас грають чотири групи у різних вікових категоріях, плюс – ветерани і діти. Уявіть: поточного сезону участь у змаганнях взяли аж 90 дитячих команд! І лише старші з них встигли визначити чемпіонів та призерів, отримати заслужені нагороди і призи. Тепер маємо вирішити – як бути з іншими: ще чекати чи приймати радикальні рішення?

    Наступне питання – наближається дата святкування 95-річчя українського волейболу. Ми хочемо відзначити її на гідному рівні: є цікаві ідеї з організації та проведення відповідних заходів. Сподіваємося, коронавірус цьому нам уже не завадить!

    – Чули, що, попри зрозумілу завантаженість, ви таки зуміли віднайти час і для творчої роботи та нещодавно завершили писати книгу. Про що вона?

    – Про історію харківського волейболу. Як відомо, це місто стало, так би мовити, колискою всього українського волейболу. Адже саме сюди у далекому 1925 році професор Блях привіз перший волейбольний м’яч, і незабаром почали створюватися перші волейбольні команди. Київ, Дніпропетровськ та Одеса підхопили цей рух трішки пізніше. Ось у книзі й йдеться про волейбольне життя у Харкові, від того самого 1925 року і до сьогодення. Там згадано про всіх – гравців, тренерів, організаторів, суддів, меценатів та навіть представників ЗМІ, які найбільш активно сприяли популяризації волейболу у різні роки.

    Книга вийшла об’ємною – 460 сторінок і має дуже багато ілюстрацій. Сподіваюся, вони вийшла по-справжньому цікавою для справжніх же шанувальників волейболу. А в планах у мене є задумки створення нового твору – «100 років українського волейболу». Дата дуже солідна, хотілося б до неї створити щось дуже серйозне…

    Тож, як бачите, карантин для нас – це аж ніяк не канікули. Роботи вистачає, хоча й у домашніх умовах. Насправді ж, маю зізнатися, всі наші працівники та вихованці буквально рвуться якомога скоріше повернутися до училища, повернутися до звичної активної діяльності. Безактивність – то не про нас!

Прес-служба ГО ФВУ