 Колектив Федерації волейболу Харківської області та вся волейбольна громадськість щиро та сердечно вітають відомого харківського волейболіста, майстра спорту СРСР Миколу Миколайовича Лопіна з 70-річним ювілеєм!
Ми щиро бажаємо Вам здоров'я, оптимізму, реалізації ідей та задуманих планів, успіху, сімейного благополуччя та щастя!
Довідка ФВХО:
Уродженець Алтайського краю, Микола Миколайович кар'єру гравця розпочав у 1969 році, граючи за рідний Алтайський сільгоспінститут у Барнаулі, в якому тоді розпочав навчання, та за збірну краю з ДЗГ «Урожай». У 72-му збірна на турнірі в Чебоксарах завоювала право грати в класі «А» свого ДЗГ, а Лопіна запросили до команди столиці Чувашії з перспективою потрапляння до збірної «Урожаю» РРФСР. Микола Миколайович перевівся у родинний барнаульський чебоксарський виш і у складі його команди двічі ставав чемпіоном «Урожаю». А коли у відбірному турнірі команда Чуваського сільгоспінституту виборювала путівку до класу «майстрів» Союзу, Лопіна помітив представник ташкентського «Динамо» Гаррі Багіров. Так у 1974 році Микола опинився у першій союзній лізі. А за рік, виступивши у складі збірної Узбекистану на Спартакіаді народів СРСР, де ця команда посіла шосте місце, виконав норматив майстра спорту СРСР.
У той період у першій лізі чемпіонату СРСР виступав і харківський "Локомотив", старший тренер якого Леонід Ліхно став запрошувати Лопіна до своєї команди. Спочатку піти з ташкентського «Динамо» Миколі не дозволяла служба в армії, але демобілізувавшись восени 1976-го, він приїхав до Харкова і з грудня вже влився до залізничної команди. Вже за тиждень «Локомотив» вирушив до Житомира на чемпіонат України, з якого повернувся із золотими медалями. А 1978-го Микола Лопін та його товариші з «Локомотиву» вибороли бронзові медалі чемпіонату СРСР.
— Той чемпіонат складався вдало для нас, — згадує Микола Миколайович. — І багато чого залежало тоді від нашого тренера. Леонід Павлович Ліхно згуртував команду. Ми йому вірили та всі свої сили віддавали на майданчику. І завдяки цій згуртованості перемагали такі відомі команди, як ленінградський «Автомобіліст», московське МВТУ, ворошиловградську «Зірку», київський «Локомотив», ризький «Радіотехнік», одеський «Політехнік», підмосковне «Динамо».
У 1982 та 1983 роках «Локомотив», за який виступав Лопін, займав у союзній вищій лізі високе четверте місце. Але в команду стали поступово приходити молоді волейболісти, і Микола, якому тоді вже був 31 рік, вирішив пограти за свердловський «Ураленергомаш». І, треба сказати, небезуспішно. У 1985 році ця команда завоювала путівку до вищої ліги, де в наступному, дебютному для себе сезоні зайняла високе шосте місце, що дозволило партнерам Лопіна стати майстрами спорту. Ну а сам Микола Миколайович завершив на цьому 1986 року свою ігрову кар'єру і повернувся до Харкова, який став йому рідним. Працював тренером клубної СДЮШОР, директором якої тоді був нинішній президент волейбольного клубу Локомотив Євген Васильович Щербина. У 2000-2001 роках допомагав своєму Вчителю Леоніду Ліхно у тренерському штабі головної команди клубу, потім працював старшим тренером команди «Локомотив-2-СКІФ». Сьогодні Микола Миколайович з улюбленою грою на практиці не розлучається, продовжуючи виступати з 1992 вже за команди ветеранів. Неодноразово ставав чемпіоном України серед ветеранів, у складі збірної України 1994 року виграв Олімпійські ігри ветеранів в австралійському Брісбені. Двічі Микола Лопін був чемпіоном світу серед ветеранів – у 2000 році у складі збірної України старше 45 років, створеної на базі харківської команди, та у 2004-му – у складі збірної країни, зібраної на базі команди міста Гуляй-Поле Запорізької області, але вже серед тих, кому за 50 років.
У дні ювілею хочеться побажати Миколі Миколайовичу міцного здоров'я, великого щастя та ще довгих років служби рідному волейболу та рідному харківському «Локомотиву». Многая літа!
|
